«Люби свій рідний край, люби Україну і в житті міцно тримайся заповітів Великого Кобзаря!» – відписував доньці Наталці Кирило Осьмак. «Дорога сестронько! Надіюсь, що Наталка понесе в життя ідеали свого батька», – напише він в іншому посланні перед своєю смертю. Ці листи-заповіти можна вважати своєрідним вододілом на шляху до пошуку питомо української історії Другої світової в просторі Музею війни.
Знайомство з Наталією Кирилівною відбулося наприкінці 2000-х рр., коли тема українського визвольного руху 1930–1950-х рр. стала однією із головних складників експозиції Музею. Однак за показом особливостей партизанської війни, представленням провідників ОУН, командирів і вояків УПА дещо губилася суть цієї боротьби – відновлення Української Самостійної Соборної Держави.
Збережені дружиною та передані донькою в Музей стоси листів із в’язниці були першими сходинками до пізнання пані Наталею батька, правду про якого вона дізналася аж у 1992 р. Для нас ця особиста кореспонденція відкрила постать видатного будівничого незалежної України.
Довідково. Кирило Осьмак із дитинства плекав свій національний світогляд, за що студентом уперше був покараний російським авторитаризмом на вигнання. Доброволець на фронтах Першої світової невдовзі поринув у вир визвольних змагань – був серед тих, хто в 1917 р. створив у м. Київ Раду об’єднаних громадських організацій, що згодом стала Українською Центральною Радою. Як державний службовець займався земельними питаннями. За радянського міжвоєння на базі Всеукраїнської академії наук працював над укладанням словника української сільськогосподарської термінології. У 1928 р., 1930 р., 1938 р. його арештовували з подальшою забороною проживати в Україні.
На початку німецько-радянської війни він встановлює зв’язок із ОУН і все глибше занурюється в підпільну роботу в м. Київ і Львів. У 1944 р. долучається до розробки засадничих документів ініційованих Іваном Багряним підпільних парламенту й уряду, які мали об’єднати всі українські національно-визвольні сили та створити єдиний фронт боротьби за Україну, – Українську головну визвольну раду. «Наша мета – Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях. Наш шлях – революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу. Будемо боротися за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі. На вівтар цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя» – слова з Універсалу УГВР й присяги, яку Президент УГВР Кирило Осьмак склав 15 липня 1944 р. в Карпатських горах. Ця мить докорінно змінила статус поневоленої України з об’єкта на суб’єкт східноєвропейської політики.
Того ж року зазнає поранення під час бою охоронної чоти УПА з частинами Червоної армії, потрапляє в облаву НКВД. Лише зрадою ворогові вдалося встановити його справжнє ім’я та роль у підпіллі. Засуджений до 25 років, термін відбував у Володимирській в’язниці (рф). Усе це, звісно, підірвало здоров’я та не зламало його дух. Навіть у тюремних мурах він продовжував спротив. А ще до самої смерті писав рідним, аби тривала його особиста й сотень тисяч наших співвітчизників боротьба за національне визволення.