«Здраствуй, дорога жона... Я в Бессарабії. Сам. Нема наших хлопців зо мною... Дуже думаю про Нінку, снилася мені вона... Жаль, лишив таку малу сироту...» – писав боєць Олександр Лісецький із с. Бережанка на Хмельниччині.
Музейники знайшли «малу сироту» Нінку. По телефону жінка розповіла про батька, що в 1941 р. він брав участь в оборонних боях на радянсько-румунському кордоні. Поблизу м. Миколаїв потрапив у полон. Побував у концтаборах на території Польщі, кілька разів намагався втекти – не вдалося. Повернувся додому в 1945 р.
Із сумом Ніна Олександрівна згадує, як після повернення батькові видали військовий квиток, але невдовзі викликали до військкомату й на його очах порвали документ, бо «не воював, а був у полоні». Із тією незаслуженою образою чоловік прожив до 1999 р. Дочка пам’ятає, як зазвичай 9 травня селом їздила підвода з подарунками для ветеранів, а їхню хату завжди оминали через «клеймо полону». Радянська влада вважала, що Нінин батько не заслужив ані кілограмового продуктового набору, ані кількох добрих слів. Щоразу в таких випадках на очах фронтовика бриніли гіркі сльози – від приниження людської гідності.
Єдиною розрадою для нього була велика родина. Разом із дружиною виховав п’ятьох дітей. Незабутнім подарунком для Ніни Олександрівни та її сестер стало татове послання з колекції «Непрочитані листи 1941-го…», яке вручили науковці Музею під час відрядження на Хмельниччину. Важку дорогу завдовжки в 77 років подолав цей лист, щоб вони вкотре зібралися разом, згадали дитинство і з хвилюванням читали батьківські слова.
Златко Златанов
Старший науковий співробітник науково-експозиційного відділу