Через 78 років отримала звісточку від свого тата Ольга Легош. Напередодні німецько-радянської війни родина проживала в м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро). Іван Темний очолював один із міських райвідділків міліції. З початком бойових дій його мобілізували. Службу проходив, імовірно, в складі 116-ї стрілецької дивізії 26-ї армії Південно-Західного фронту, брав участь в оборонних боях на київському напрямі.
Улітку 1941 р. Іван Дмитрович написав дружині два листи, в яких повідомляв, що живий та здоровий, перебуває неподалік м. Черкаси, просив не ображатися через відсутність кореспонденції, бо нема як надіслати, частина стоїть далеко від міста. Найбільше розпитував про донечку Олю, обіцяв нещадно бити ворога.
Із фронту Іван Темний не повернувся. Донька не дуже добре запам’ятала батька: коли він ішов на війну, їй було три роки. Зате в дитячій пам’яті чітко закарбувався момент, коли додому повернувся кінь Буян, із яким тато пішов на фронт, і як плакала мама, що він прибіг без господаря. Дружина та донька багато років розшукували свою найріднішу людину. Як згадує Ольга Іванівна, приблизно у 1950-х рр. через паспортний стіл та довідку вони дізналися, що чоловік на ім’я Іван Дмитрович Темний, 1913 р. н., проживає в м. Ізюм Харківської області.
«Ми думали, що, можливо, він був поранений і втратив пам’ять чи є якісь інші причини, чому тато не повернувся додому. Тому вирішили з мамою поїхати і все з’ясувати…» – розповідала донька. Але приїхавши за адресою, побачили зовсім іншого чоловіка, який навіть не захотів спілкуватися і швидко випровадив їх із дому. Порозмовлявши із сусідами, Антоніна й Ольга дізналися, що родина «Темних» приїхала до м. Ізюм відразу після війни. А пізніше жінкам повідомили, що тут-таки після їхнього візиту «Темні» виїхали з будинку. Тому Ольга Іванівна дійшла висновку, що тата було вбито на фронті, а його документами в повоєнний час користувався хтось інший. До Музею вона передала фотографії із сімейного архіву.
Світлана Демченко
Старший науковий співробітник науково-експозиційного відділу